У 19 ст. Європу поглинув стиль модерн або Арт Нуво, сама назва якого дає зрозуміти, що мова йде про нове мистецтво, яке являє собою художню течію, тісно пов'язану з промисловою революцією. Нові відкриття та ідеї змінили життя людей. Представники нового мистецтва повстали проти консервативності та помпезності. Модерн виражав ностальгію за минулим, повертався до дикої чистої природи з її пластикою і фактурою, до давно втраченої і забутої в індустріальну епоху природнної асиметрії . Відродивши вітражне мистецтво, художники почали відходити від готичної моделі. Ті, кого притягували новітні стилі, стали використовувати вітражі для вираження загальної естетики дизайну. В основі стилю лежало прагнення до вільного формування об'ємів і багатої пластичної трактовки, до переваги експресивних пружніх хвилястих ліній і площин. Мистецтво набувало романтичного сецесійного забарвлення. Архітектори та дизайнери почали спільно проектувати всі елементи будівель від стін до внутрішньої обстановки. Таким чином, вітраж став одним цілим з архітектурною спорудою, невід'ємною її частинкою. Він вже не є просто декоративним оздоблювальним елементом, а перегукується з архітектурою будинку, яка через вітраж переходить на візерунки стін, шпалер, килимів та крісел, визначає рисунок меблів, балконів, сходових решіток, форму люстр і світильників, створюючи таким чином єдине гармонійне ціле. Дизайнери нового покоління були зацікавлені в поєднанні краси і функціональності. Стиль Арт Нуво тісно зв'язаний з японською естетикою, особливо з їхньою пристрастю до асиметрії і декоративності . Еклектизм проклав в Англії дорогу до позитивного сприйняття японської культури і естетики. Саме трактування природи в японських гравюрах і китайському письмі привернули до себе увагу художників нового стилю. Японці, виховані на національному мистецтві, не дуже хотіли вносити щось нове і європейське у свою культуру, тому стиль Арт Нуво не прижився там, та їм вдалося відіграти важливу роль у встановленні та розвитку нового європейського мистецтва.

      Японська культура та творчість поета-мрійника Уільяма Блейка, свого часу забутого і наново відкритого після його смерті у 1827 р., стало сходинкою до розвитку нового стилю ,який поглинув світ великою кількістю виставок міжнародного рівня, публікацій та ілюстрацій в популярних журналах, таких як: "Decorative kunst" (Німеччина), "Simplizissimus", "Pan" (Берлін), "Ver Sakrum" (Відень), "Jugent" (Мюнхен), "Luboc" (Чикаго), "Мистецтво модерну"(Брюссель). Та головну роль у розвитку та популяризації нового стилю зіграв журнал "The Studio. An Illustrated Magazine of Fine and Applied Art", на сторінках якого пропагувалася "краса і користь",а також публікувалися фотографії та інтерв'ю з художниками , огляди виставок , влаштовувались конкурси. Новий стиль у різних країнах отримав різні назви. У Франції - "Modern stule",в Італії - "stile Liberti" або "stile inglese", в Німеччині і Відні - "Sezession", в Мюнхені - "Jugend stule", в Англії - "Art Nuvo".

     З популяризацією нового стилю багато художників, що працювали раніше в різноманітних жанрах, почали перебазовуватись на нове мистецтво - мистецтво дизайну. Одним з головних подвижників Арт Нуво можна назвати Хенрі Ван де Велде - невтомного ентузіаста, що працював в Голандії, Бельгії, Франції, Німеччині і Швейцарії. Він покинув живопис і в 1895 р. побудував віллу, в якій виконав всі внутрішні роботи. Сам розробив планування та оформлення інтер'єру, включаючи домашнє причандалля і навіть сукні дружини . Його орнаментика, породжена динамікою лінії, відображає рух, викликаний внутрішнім життям. У 1898 р. Ван де Велде створив "Майстерню промислового мистецтва конструкцій і орнаментики". Його творчість була визнана в інших країнах, зокрема в Німеччині, куди він згодом переселився і далі пропагував свої ідеї розвитку декоративних мистецтв.

     В цю епоху багато нових ідей поширювались по всій Європі завдяки школам архітектури. Одним з таких центрів була Віденська школа мистецтв, де давав лекції відомий на той час Отто Вагнер.Туди з'їжджалися слухачі не тільки зі всіх кутків Австро-Угорщини, а й з Італії. Німецькі університети приймали студентів з Балканських і Скандінавських країн.Скандінавці вчились навіть в англійських університетах. Фінляндія і Угорщина підтримували зв'язок зі всіма країнами,включно з Англією. Саме завдяки цим культурним центрам нова течія змогла так швидко поширитися. Нова мода також здобула популярність в колоніях і державах, що звільнилися. Наприклад, з Великобританії вона прийшла в країни Британської Спільноти, з Іспанії - на Латинську Америку. Європейські архітектори збагатили модерн власними фольклорними мотивами, зібравши все найкраще, що було в місцевій культурі. Можливо, саме через це стиль Арт Нуво прижився у всіх куточках Європи та за її межами і став свого роду "інтернаціональним стилем".

      Стиль модерн або Арт Нуво став для Західної Європи своєрідною спільною мовою, що розвивалася і збагачувалася за рахунок найрізноманітніших місцевих традицій, зберігаючи при цьому своєрідні засади стилю. Намагаючись застосовувати різні види прикладного та декоративного мистецтва, нова архітектура отримала доступ до широкої палітри художніх традицій.Разом з тим художники нового покоління вважали, що потрібно відмовитися від поділу мистецтва на "високе" (живопис, скульптура, архітектура), і "низьке" (меблі, кераміка, ткацтво, вишивка). Воно має служити людям, приймаючи безпосередню участь в повсякденному житті. Так ще в першій половині 19 ст. один з найбільших автортетів цього часу англійський художник Уільям Морріс (1834-1896) зацікавився поєднанням краси і функціональності. Він став засновником руху "мистецтв і ремесел" . Морріс негативно ставився до серійної штамповки предметів побуту, і його діяльність можна назвати першим кроком до нового виду мистецтва, котре згодом отримало назву дизайну. У 1861 р. Морріс заснував в Лондоні фірму "Морріс, Маршал, Фолкнер і Ко ",згодом "Келмскотт Пресс", а потім і " Морріс і К , де став художнім директором, а також організатором реклами і збуту

      За прикладом Морріса багато англійських художників і архітекторів перетворились на дизайнерів.Одним з перших,хто прийняв "англійський" стиль і зробив його своїм були бельгійські художники.Брюссель став центром нового мистецтва, завдяки організованим Октавом Маусом виставкам, на яких були представлені твори П.Сазана, Х. Сьора, О. Редона, О. Родена, А. Тулуз-Лотрека і навіть Ван Гога. Над модерновими проектами працювали текі бельгійські художники-дизайнери, як Хенрі Ван де Велде та Віктор Орта, який власноручно розробляв найтонші деталі внутрішнього декору будівлі. Таким чином, Орта досягнув єдиного цілого в оформлені архітектури і інтер'єру.Лінії несучих конструкцій переходили в узор гнутих металевих пластин, що починалися на підлозі і через стіни входили на стелю, а також у віконні отвори, виконані в вітражній техніці. В них була присутня життєва сила рослинності, захоплення гнутими стеблами, що закінчуються особливим згином "ударом бича", контрастом фактури і кольору.

      З відкриттям нових несучих матеріалів, зокрема чавуну, архітектори мали велику свободу в створенні вітражних стін і стель. Великі можливості дала технологічна новинка в галузі скловаріння - парова витягуюча машина, яка дозволяла виготовляти великорозмірне кольорове скло.

      У Відні центром Арт Нуво став "Сецесіон" - об'єднання авангардистів, що випускали з 1898 р. журнал "Yer Sacrum", а також влаштовували у власному виставковому залі виставки, на яких були представлені всі види мистецтва. Серед художників , що виставлялися в "Будинку Сецесіона" Г.Клімт, Й.Хоуфман, К.Морзер та багато інших. Серед учасників виставок сецеоністи одними з перших звернули увагу на талановитих співавторів - подружжя Макінтошів з Шотландії. Декоративні дизайни, в які входили меблі, настінні росписи та вітражі брали основи з рослинних форм і розміщених серед них дуже стилізованих витягнутих фігур.

      До художників, яких зацікавило нове мистецтво, належав і Отто Вагнер - професор Віденської художньої академії. Його переконання "красиво те, що корисно" знайшло підтримку і стало характерною ознакою мистецтва на межі 19-20 ст.Але в деяких містах Австро-Угорщини намагалися створити справжню національну архітектуру і часто зверталися до різноманітних форм народного мистецтва. Використання фольклорних мотивів було також характериним для архітектури 19-20 ст. Найбільше воно проявилоя в творчості архітектора Йоже Плечніка, котрого ще називали "слов'янським Гауді". Йому вдалося поєднати функціональність із новаторством форми і фольклором.

      Самобутність і багатство фантазії, що поєднувала елементи готичного, венедійського і мавританського стилів притамання і великому митцю Барселони Антоніо Гауді. Його декор характерний органічним сплетенням ритмів і тим самим створює надзвичайну єдність інтер'єру з архітектурою. Віруючий католик вірив у листячий символізм архітектурних форм. Велике значення мають виконані вітражі для спроектованих ним церковних інтер'єрів.

      Прикладом сецесійного вітража в Барселоні слід відзначити Луїса Дененік-і-Монтанера (1905-1908). Його люстра для глядацького залу Паласіо де ла Мусіку вражає багатством кольорових нюансів, примхливістю контурів.

     Ще одним центром культурного життя був Париж.Одним із найактивніших пропагандистів нового стилю став Зігфрід Бінг, відомий комерсант, торговець предметами мистецтва, витворами Арт Нуво , картинами і меблями. У 1895 р. в Парижі Бінг відкрив художній салон з метою популяризації нового мистецтва під назвою "Арт Нуво" . Він щедро одарував музеї всього світу художніми шедеврами, в том числі і вітражами.

      На початку 20 ст. центр "Арт Нуво" переноситься в Німеччину.За зразком англійських шкіл дизайну , з технічними розробками і відкриттями американців в Німеччині створюється потужний центр Баухауз , в якому викладалося багато нових дисциплін.Тут продовжує розвиватись вітражний абстракціонізм, зароджений Райтом.

     У Данії було створено авангардну групу "De Stil". Завдяки її заснувникам - Тео ван Дусборгу і Тіту Мондріану група мала неабияку популярність, їм доручали замовлення вітражних полотен в сучасних стилях. Їхні роботи можна було побачити в різних невеликих кафе. Так наприклад, в 1926 р. "Де стиль" оформляв кафе "Л'Оббет" в Страсбурзі. Для виконання основної частини вітражних робіт Дусбюрг запросив Жана Арпа і його дружину Софі Тойбер.

      Вітражне мистецтво вийшло на вулиці, ближче до людей.Завдяки саме цим невеличким кав'ярням і ресторанам авангард вступив у повсякденне життя людей і міст, став ознакою часу.

      У 1920-1930-ті роки лідерами вітражної справи стали художні групи Йоханна Торна Приккера, датчанина, котрий викладав в Німецьких академіях. Колишній живописець-символіст покидає живопис і займається дизайном, але вже в стилі кубізму, а згодом експресіонізму. Після смерті Приккера справу продовжили його учні - Антон Ведлінг і Генріх Кампендонк.

      Та курс вітражного мистецтва у Баухаузі викладається недовго, і в 1933 р. його припиняють. З часом вітраж, як один із найважливіших елементів мистецтва і дизайну, відходить на задній план. Лише реконструкції і відбудови після війни воскрешають вітражне ремесло. З'являється потреба у реставрації пошкоджених війною вікон, над чим працювало багато художників, таких як: Анрі Матіс, Фернан Леже, Жорж Руо та Марк Шагал. З'являютться замовлення на вітражне скло для вітражів релігійної і світської тематики.

      Революцію в області оформлення інтер'єрів зробив художник із Мюнхена Ріхард Рімершмід. Він зумів поєднати новий стиль з місцевими традиціями, а також став одним із організаторів майстерень "руху мистецтв і ремесел" в Німеччині, котрі , на відміну від англійських, впроваджували в дію можливості масового виробництва. Роль Мюнхена у мистецькому житті Німеччини була зв'язана з журналом "Pan", а також "Jugend", що дав і назву німецькому модерну - югендстиль .