Прослідкувавши за розвитком вітражного мистецтва 19-20 ст. у Європі, спробуємо прослідкувати його вплив на вітражництво в Україні, а також виділити його особливості. Вітраж в Україні хоча і розвивався під впливом європейського вітражного мистецтва , але засвоювався на грунті місцевих традицій і набув своєрідного національного забарвлення. Художники, реагуючи на суспільні та культурні потреби епохи, зуміли поєднати їх із споконвічними традиціями власне давньоукраїнського вітража, досягаючи при цьому органічного, глибокого синтезу.

      Прийняття християнства з Візантії визначило характер розвитку мистецтва східних слов'ян. Одним з його видів були церковні вітражі. При спільних основних рисах у мистецтві кожного народу у зв'язку з конкретними історичними умовами чітко визначилися своєрідні тенденції розвитку. За браком пам'яток нема змоги послідовно простежити всі етапи становлення локальних вітражних полотен. До наших днів дійшло декілька пам'яток 16 ст. - збірні вітражні конструкції в селі Потеличі та м. Жовкві, з яких ми можемо судити про тогочасне вітражне мистецтво. Потелицькі, досконало виготовлені вітражі, були витвором місцевих скловарень, котрі розвинули свою діяльність тут ще в 1565 р.

     Художні особливості українського скла 16-17 ст., безперечно, залежали від загальноєвропейських тенденцій розвитку цієї галузі. На зміну венеціанським склоробам законодавцями моди стали майстри Богемії та Німеччини . Проте вироби українських осередків відрізняються від західноєвропейських виробів особливим стриманим образним рішенням, своєрідними національними надбаннями.

     Колористичну гаму українського скла створювали забарвлені маси, зокрема, так звані кольори білої і зеленої води, золотисто-жовтий і жовто-зелений, різноманітні фіолетові і коричневі відтінки аж до чорного.

      На західноукраїнських землях задокументовано діяльність гут (1550-1570рр.) в околицях Старого Галича, Белза і Потелича, а на початок 17 ст. у селі Підгірці на Львівщині. З середини 17 ст. існувало близько двадцяти гут на території Київщини, Полтавщини, Чернігівщини та три гути на Закарпатті. У найбільшому краї гутництва - на Чернігівщині - працювали понад сто двадцять скловарних майстерень. З початку це були невеликі мануфактури, і лише в наступному столітті помітна тенденція до їх збільшення. Впродовж століть для українського вітража характерний постійний зв'язок з традиціями минулого, в ньому знаходять відображення ті соціально-економічні та культурні зміни, що відбувались у житті народу в процесі його історичного розвитку.

     Незважаючи на те, що в першій половині 19 ст. Європу полонив стиль модерн, в Україну він прийшов з дещо значним запізненням.

     В архітектурі Львова, як і загалом по всій Україні, потяг до створення нового стилю помітний лише на початку 20 ст. У Львові цей стиль мав віденське забарвлення так званої сецесії , ознаки якої мали більшість будинків цього часу. Пишного розквіту набули стилізаторські і функціональні тенденції, на вікнах - характерні сецесійні елементи.

     Серед представників українського модерну - знані архітектори - Т. Обмінській, А. Захаревич, О. Лушпинській, В. Садловській, Є. Червінській, М. Улям, Ф. Левицький. Ініціатором пов'язання принципів модерну з формами української народної архітектури був архітектор І. Левинський, який впроваджував у декоративне оздоблення фасадів народну орнаментику, переважно гуцульську . В цьому дусі збудовано багато будинків, над якими працювали різні архітектори. Це і будинок "Народної гостинниці" у Львові за проектом Т. Обмінського, в якому декілька кімнат було оздоблено в гуцульськогму стилі . Деякі риси сецесії помітні в "Академічному домі" у Львові, збудованого за проектом Ф. Левицького і Т. Обмінського. У формах фасаду цього дому можна побачити також впливи закоп'янського стилю. Таким чином ішов процес вироблення своєрідного стилю, чому сприяло вивчення народного мистецтва, зокрема роботи етнографів. У 1905 р. було завершено видання праці В. Шухевича "Гуцульщина", де зібрано найцінніші матеріали про звичаї, побут, фольклор і мистецтво західних українців.

      Визначним кроком на шляху до своєрідності архітектури став будинок товариства "Дністер" у Львові, зведений в 1904-1906 рр. за проектом І. Левинського у співпраці з О. Лушпинським і художником М. Сосенком, який спроектував і виконав декоративне оздоблення інтер'єрів. Для культових споруд почали брати форми, запозичені з народного дерев'яного будівництва або архітектури старого Галича.

     Задоволення соціальних потреб тогочасного суспільства сприяло виробленню нових типів будинків, в архітектурі яких відчутний пошук мистецької своєрідності, переважання нових стильових форм і проявів.

     Кращою спорудою сецесії з українським забарвленням є будинок на вул. Личаківській, 107 у Львові, збудований в 1909 р. за проектом О. Лушпинського. В дусі сецесії у Львові споруджено багато будинків. Їх найбільше на вулицях акад. Богомольця, Глибокій, акад. Павлова. Архітектори дбали про відповідний амсамбль стилістично однакових споруд. Прикладом сецесійних громадських будівель з використанням вітражів у декоруванні інтер'єрів міг слугувати пасаж Міколяша, зведений за проектом І. Левинського. Цей будинок, на жаль, не зберігся. Митці того часу намагалися поєднати нові європейські тенденції з певним національним стилем, народними традиціями. Вони прагнули мати своє власне індивідуальне обличчя. Тому і багато вітражів, як і самих будівель, було створено на основі гуцульської тематики - писанок, вишивок, килимів. Декоративну площину вітражів заповнювали характерними для регіону стилізаваними рослинами. Трактовка рослинності періоду модерну або сецесії відрізняється від Ренесансної. Стилізація, зміна пропорцій, геометризація декоративних мотивів, динаміка форм досягли захоплюючих графічних ефектів. Квітки маку, що так характерні для нашого регіону і найбільше піддаються сецесійному трактуванняю, є найбільш поширеними і зустрічаються не тільки у львівських кам'яницях (Маланюка, 2; Кльоновича, 4; Богуна, 7; Коперніка, 3), але й у будівлях Кракова. Часто можна було побачити стилізовані квіти півонії, троянди, барвінку, нарцисів, жоржини, лілії, ірису та ружі, що зутрічаються нерідко в народній вишивці. Квіти переважно спліталися у віночки чи складалися в кошику у букети , в той час, як у сусідній державі Польщі тим самим рослинкам надавалися розкішні силуети бутонів, пластичність і видовженість стебла .

     Досить красномовним є бажання львівських митців хоча б частково розвинути деякі форми народностильової архітектури Наддніпрянщини , зокрема трапецієвидні прорізи у порталах і вікнах, хоча ці теми в Галичині так і не стали провідними, як це спостерігаємо на Центральній і Східній Україні. Деякі досягнення наддніпрянців ставали відомими місцевим митцям, і вони їх іноді зацікавлювали. Проте львівські архітектори виробляли свої місцеві варіанти сучасного стилю, в якому регіональні особливості переважали над тими, що долинали зі Сходу.

     В той час, як рослинні мотиви виходять на перший план, майже не зустрічаються вікна з пейзажами. У Львові відомо дві такі будівлі - на вул. Герцена, 4, де ми можемо побачити вітражі з зображенням чотирьох пір року, та на вул. Князя Романа, 34 - пейзаж у невеликому овальному вікні. Частіше розписні майже реалістичні вітражі зустрічаються в Польщі. Але навіть на цьому прикладі можна переконатися, що львівські митці активно застосовували нові образно-стильові прийоми, властиві напрямкам і тенденціям європейського модерну.

     Опозицією модерну з його декоративізмом стала нова течія - конструктивізм, для якої характерні не тільки суха стриманість зовнішнього вигляду, але й залізобетонні конструкції, прагнення до стандартизації і типізації . В цьому напрямі початок зробив у Львові архітектор Р.Фелінський. Щоправда, поряд з новими проблемами архітектури ще часто проскакують сецесійні мотиви.

     З конструктивізмом зв'язаний розвиток функціоналізму з його прагненням до максимального задоволення потреб мешканця. Таким будинкам була притаманна чіткість конструкцій, дотримання геометричного порядку прямих ліній і кутів, широкі віконні прорізи. Така тяга до геомертизації, рапортного або сітчатого орнаментів, більш стримана і вишукана гама кольорів прослідковується в багатьох вітражах адміністративних будівель. Прикладом може стати приміщення обласного суду у Львові. Така зміна в колористиці, геометризації площини була закономірністю і відповідала загалом послідовності розвитку світового та європейського мистецтва .

     У 20-30 роках у Львові в житловій архітектурі найбільше проявився функціоналізм, коли з'явилось багато заміських вілл, зручних котеджів.

      Для оздоби інтер'єрів культових, громадських та житлових будівель вітражі замовляли в австійській фірмі "Тірольський вітраж", заснованій у 1861 р., у "Краківському закладі вітражів і мозаїк Р.Желенського", заснованому у 1906 р., а також привозили з Австрії, Німеччини чи Польщі виконані за картонами замовників. На цей час над картонами вітражів працювало багато відомих художників, таких як П.Холодний, вітражі якого вповні репрезентують тенденцію українського мистецтва того часу з характерними для нього декоративністю, пластикою і динамізмом графічної лінії, і щонайважливіше - з активними зв'язками з народним мистецтвом України і давніми візантійськими традиціями . В більшості він виконував роботи для культових споруд. Його твори можна побачити у Волоській церкві Успенія Пресвятої Богородиці, у Львові в каплиці Греко-католицької духовної академії, та Успенській церкві у с. Мражниця. Останні зазнали значних ушкоджень в дев'яностих роках нашого століття. Творам П.Холодного характерний зв'язок переосмислення традиційної композиції під впливом стильових засад сецесії.

     Над картонами для вітражів також працювали М.Сосенко, Ю.Буцманюк, В.Дядинюк, І.Левинський, Ю.Мехоффер, С.Висп'янський, М.Ольшевський, К.Сіхульський. На відміну від європейського вітражництва, український вітраж в основному зосереджувався у культових спорудах - церквах і костелах Дрогобича, Калуша, Коломиї, Жовкви, Бучача, Самбора, Перемишля, Стрия, Львова та багатох інших містах.

     Масове перенесення вітража у житлові будинки, його дизайнерська роль приходить дещо пізніше, ніж у Європі. Сецесійна архітектура міст Галичини початку століття втілювала в собі характерні риси українського модерну, сформовані і розвинуті місцевими архітектурними фірмами. Риси українського модерну часто проступають і у вітражних оздобах, які перебувають у тісному зв'язку з архітектурою.

     Деякі вітражисти цього часу в Європі та в Україні почали експерементувати з різнофактурним прозорим безколірним склом. Приклад такого типу вітража можна побачити у Львові в приміщенні Управління Внутрішніх Справ, виконаному в 1910 році. Вітражні полотна, зібрані з кусків прозорого різнофактурного скла, гранчастого та шліфованого, своєю сухою графічністю відповідають архітектурній стриманості будівлі - ліпному декору стін, рисунку кованих балюстрад. Не сперечаються з виглядом з вікна. Незважаючи на сукупність виражальних засобів, вітраж не має аналогів серед зразків львівського вітражного мистецтва.

     Таким чином можна прослідкувати, що до початку 1920 року сформувалося два шляхи розвитку - консервативний і прогресивний. При цьому в рамках обох течій мали місце регіональні тенденції та характерні худохні традиції.

     В Україні також за прикладом Європи звертаються до простоти і абстракції, намагаються надати вітражу дизайнерську функцію, інтенсивно звівши його в громадські та житлові будинки.

     Окремою сторінкою в розвитку вітражного виробництва в Україні є 60-80 роки. Вітражне мистецтво почало частіше використовуватись в інтер'єрах. Характерною ознакою часу була притаманна монументальність та доволі вузький тематичний спекрт. Митці зазнавали всіляких утисків , постійне нав'язування тем, різноманітні заборони не дали розкритися багатьом художникам та вітражистам. Проте прослідковується і певний прогрес у галузі вітража. Це в освновному завдяки новим можливостям і відкриттям в галузі технології. Почали створювати нові для цього часу вітражні об'ємно-просторові композиції, застосовуючи різноманітні техніки кладки та спаювання скла. Вітражисти досягали об'ємності в своєму виробі, і твір можливо було розглядати вже як своєрідний скульптурний твір.

      Однією з негативних рис було те, що Україна була цілком відокремлена від Європи, без будь-яких можливостей для підтримки культурних традицій. Творчість митців цього часу стає тісно пов'язана з народами СРСР, зокрема Прибалтикою, Литвою, Латвією.

      В творчості художників, що працювали в архітектурі 60-70 років можна помітити дві крайні тенденції, що іноді змінюють одна одну, а іноді існують одночасно. Одна з них полягає в тому, що художник, створюючи свій твір, підпорядковується стилістиці даного архітектурного об'єкта, хоче розчинитися з ним, співати "в унісон" з будь-якою архітектурою.

     З іншого боку, в 70 роках у багатьох художників з'являється бажання якось відокремитися від архітектури, відірватися від її мас, протиставивши їй свій власний масштаб, ритмічну і кольорову гаму, намагалися будь-якими доступними методами перемогти реальну архітектуру, доповнюючи її своєю емоційністю, образно-художнім змістом. Такі намагання художників можна пояснити тим, що вони не хочуть жертвувати своїми власним ідейно-художніми задумами і можливостями заради того, щоб служити "прикрасою" для архітектури чи інтер'єру. Крім цього, багато художників працювало над реставраційними роботами, також в Європі створювалися нові вітражні полотна для храмів і церков. Починає широко входити в архітектуру і об'ємно-просторовий вітраж.

     В 40-50 роках багато вітражних полотен створюють художники Литви і Латвії. У 60 роках вітражистам знову відводиться важливе місце в інтер'єрах громадських споруд. В 1961році в Москві проводилась виставка сучасного литовського вітража. Захоплення Прибалтійським вітражем спричинило нове зацікавлення цим видом мистецтва. В цей період вітражі виставлялися в павільйонах Монреаля і Осаке, Вільнюса, Каунаса, Риги, Москви, Києва, Кременчуга, Дніпропетровська, Ташкента і багатьох інших містах. Особливо популярними в 60 роках стали вітражі із масивного сколотого скла, яке являє собою монолітну стіну, що відіграє не тільки декоративну, але й конструктивну роль. Завдяки кольоровій насиченості і експресії фактури вітраж із сколотого і литого скла став важливим емоційно-художнім акцентом в ряді інтер'єрів.

     Завдяки сучасним технічним новинкам і досягненням, поряд з глибоким чистим склом, сконцентрованим як і в лінзах, в товстих скляних блоках, тут велике значення має масивна з'єднуюча конструкція із пластоцементу. Створюючи конструктивну основу вітражної композиції, вона визначає весь її образний стрій і трактується іноді як своєрідний рельєф. З'єднання світлих скляних блоків і темного контурного рельєфу при різних варіантах освітлення дає цікаві декоративні ефекти, наприклад вітраж Ю.Корольова в готелі Росія в Москві (1967 р.). Масивна з'єднуюча конструкція тут виконує роль ще й декоративного контуру.

     Деякі литовські майстри в своїх роботах 60-70-х років пішли шляхом створення багатопланових просторових символічно-декоративних композицій із кольорового скла, в цілому вже не зв'язаних із конкретним місцем в архітектурі. Вітраж-плафон "Знаки зодіаку" - спільний плід роботи художника Е.Цеонієк і архітектора Д.Єникеєва (1971 р.), "Космос" - роботи А.Стошкуса (1965 р.), вітражі К.Моркунаса і С.Пірчуніса (1962 р.) в м.Осака (1970 р.) і багато інших вітражів цього часу відокремлюються від стіни і входять в простір інтер'єру як самостійний художній твір, що наділений великою емоційною енергетикою.

     Своєрідними вітражно-живописними полотнами можна назвати вітражі А.Штейман в Софії (1975 р.), творчих дуетів А.Штейман і Г.Дервіз (1965 р.) в Ташкенті, А.Щетініна і Г.Окаєва в Ашхабаді (1969 р.), художника Г.Гусейнова в Баку (1973 р.). З'являються об'ємні вітражі, як наприклад вітраж-колона "Пегас" в Уфі (1973 р.) роботи Л.Поліщук і С.Щербініна, а також об'ємно-просторова композиція А.Стошкуса в Вільнюсі в Будинку Будівельників (1968-1970).

     Особливу увагу варто звернути на нашого українського художника-вітражиста В.Задорожного. Його вітражні стіни-полотна, пройняті глибоко національним колоритом і традиціями, не можуть не привернути до себе уваги. Застосовуючи стриману невелику палітру, яка в основному складалась з основних кольорів - синього і червоного, з вкрапленнями білого і жовтого, його твори "Наша пісня, наша слава" в Кременчуцькому будинку культури (1072 р.) і "Намисто" в Будинку культури с. Калита (1975 р.), нагадуючи легке ажурне мереживо, містять в собі велике тематичне навантаження, створене на грунті місцевих традицій, глибоко пронизане духом і символами України .

     Сучасницею В.Задорожного, що працювала в техніці вітража і створювала цікаві полотна, втілюючи нові ідеї, випробовуючи різноманітні техніки, була Галина Тищенко . В 1965 році вона працює над своєю дипломною роботою - багатофігурною композицією із оптичного колотого скла з каркасом і з полімерцементу, виконаного для фойє Харківського університету.

     Навчання у Празі, стажування у відомого чеського монументаліста Алоіса Фіжарека, консультації видатних майстрів чеського скла - С.Лібенського і Я.Бріхтової допомогли їй освоїти нову на той час і перспективну для вітражного мистецтва техніку монірованого і травленого скла. Великих успіхів дала співпраця з О.Проніним. Використовуючи досвід старих майстрів, вони виконують замовлення від Е.Лебедєвої для робітничого профілакторію. Незвичайної конфігурації, створений ними декоративний вітраж "Казкове дерево" (1972 р.), площею майже 90 кв. м, ввійшов в архітектуру і надав інтер'єрові багатства і святковості. Першу свою об'ємну композицію, виготовлену для агенства аерофлоту, виконали незвичною технікою - "скло на торець", що дало багатющі пластичні і кольорово-світлові ефекти. Це стосується і робіт "Музи вручають дари переможцям" в фойє "Палацу спорту" (1980 р.), і "Театральні мотиви" у вестибюлі Театру юного глядача (1981). Але якщо в цих роботах використовується лите скло, то твір "Спомин про Прагу. Готика" повністю виконано в техніці "скло на торець". Завдяки двосторонньому рельєфу, вітраж можна розглядати одночасно як скульптурний твір.

     Вітраж ставав бажаним мистецтвом не лише для нової архітектури. Його багаті можливості вдало використовувались і при реконструкції старих будівель. Велику наукову роботу провели Г. Тищенко та О.Пронін, реставруючи вітражі в колишньому особняку академіка архітектури О.Бекетова в Харкові. Знищений під час війни, протягом трьох років праці був відтворений з максимальним наближенням до оригіналу.

     Немало цікавих робіт у Харкові і за його межами виконали учні Проніна і Тищенко - І.Моргунов, Ю.Утєнков, О.Єрофеєва, С.Назарова, В.Олійник, в творчості яких вітраж займає значне місце. Ще одним їх учнем є вітражист С.Єгоров, який захоплюється класичним вітражем та багато експерементує в колориті. Його творам притаманна радісна життєстверджуюча палітра.

     У 90-х роках в Україні продовжується розвиток вітражного мистецтва. Вітражисти об'єднуються у різноманітні спілки, асоціації та об'єднання. Створюються ательє художнього скла. Через економічне становище України стає досить важко займатися вітражем. Скло доводиться завозити із сусідніх держав - Німеччини та Польщі, де є багатий та різноманітний вибір. Та на відміну від 60-70-х років зараз є свобода і вільний вибір тематики, нема утисків і нав'язувань, що характеризували мистецтво часів радянської влади.

     Немало художників-вітражистів втілюють свої нові ідеї та задуми. Серед них вирізняється постать Валерія Шаленка , родом з Сокаля. Художник навчався у Львівському інституті декоративного та ужиткового мистецтва на кафедрі скла, та по закінченні навчання захопився вітражами, так як це мистецтво не є настільки поширеним явищем у Львові та й взагалі в Україні, як би хотілося. Його твори відрізняються цікавою тематикою та неординарним підходом.

     Ще після закінчення інституту працював над реставрацією та проектуванням вітражів у реставраційних майстернях Державного історико-архітектурного заповідника у Львові. Любов до свого міста, захоплення його неповторною красою і архітектурою також визначили напрямок діяльності художника. Адже багато вітражів у будинках було знищено чи в кращому випадку потребувало реставрації. І саме відтворення цих вітражів дало поштовх до подальшої праці в цій техніці. Захоплювався львівською сецесією, яка набула розквіту у Відні, Кракові, Варшаві й інших містах Західної Европи. Кожен власник бадинку прикрашав браму ковальством і різьбою, а вікна в під'їздах будинку хоча б невеличкими вітражними вставками.

     Про себе, як вітражиста, Шаленко заявив ще своєю дипломною роботою - вітражем для Національного музею у Львові. По закінченню інституту з'явилися перші проблеми. Не було майстерні, матеріалів, та й ставлення до вітражів бажало кращого. Художнику нав'язували тематику соціалістичного реалізму, тому важко було створити щось оригінальне і цікаве. Але вже в перших цого роботах звучала глибинна думка, емоційна виразність колориту, витончене композиційне вирішення. Він зумів відкинути систему, яку нав'язували усім, хоча це спричинило брак замовлень. Працюючи далі займався самоосвітою, вчився на творчості М.Бойчука. Після ряду формальних композицій В.Шаленко зацікавився мистецтвом бароко, зокрема розписи і ікони, які вражали вишуканістю лінії, відчуттям міри і стилізації. Захоплювався рисунками Б.Джонсона, П.Учелло, які займалися проектуванням вітражів.

      У 80-х рр. художник знову звертається до формальних композицій. Вводить барвисте скло в інтер'єр. Як і його сучасник Френк Ллойд Райт в Чікаго В.Шаленко вводить в свої композиції і прозоре безколірне скло. Подібні пошуки були все ж новими на той час для Львова. Але якщо Райт бадував свої композиції як підтримку і гармонію середовищу та архітектурі, то творам В.Шаленка притаманна народна культурна спадщина, глибинність думки. Його вітражі сприймаються цілком повноцінними художніми творами. Відгомін давніх українських традицій та обрядів, характерний колорит прослідковується в творах "Чумацький шлях", "На Івана Купала", "Весілля" та багатьох інших вітражах, виконаних в класичній техніці. В часи соціалістичного реалізму художник зумів розвинути ряд цікавих тем, не втратив самобутності й оригінальності. Сучасне мистецтво В.Шаленко студіював у Христини Дохват з Канади, котра побудувала свою творчість на поєднанні двох стилів - українського іконопису та ренесансу. Особлива сторінка творчості - вітражі для церковних споруд у церквах Львова, Львівської та Тернопільської областей.

     Твори художників-вітражистів не часто експонуються на виставках. Вони постають перед глядачем на уже конкретних об'єктах, створюючи і формуючи архітектурно-предметне середовище. Тому авторство вітража переважно залишається невідомим для широкого загалу. Характер та манери виконання сучасного українського вітража в більшості випадків залежить від бажання замовників. І в таких складних економічних умовах багато вітражистів невзмозі втілити всі свої ідеї. Тому художники-вітражисти змушені об'єднуватися в спілки чи асоціації. Так у Львові в 1998 році створено асоціацію художників-вітражистів під назвою "Вікно", куди входить немало молодих цікавих спеціалістів. Серед них О.Янківський, В.Рижиков, В.Змієвець, І.Тарнавський, А.Курило, О.Личко. Художники співпрацюють, обмінюючись новими ідеями, досвідом, новинами в технологічних прийомах та досягненнях Заходу.

      Різнобарвна і палітра діяльності митців. Серед їхніх виробів різноманітні декоративні вітражні панно, об'ємно-просторові композиції, освітлювальні прибори, предмети побуту.